George
07.07.2007, 19:07
Історія, її пам’ятники та пам’ятки
Історія тієї частки земної поверхні, що зараз зветься Україною, у наукових працях та підручниках поділена на відрізки-епохи. Кожен з них по різному вивчений, до кожного особливе відношення у різних кіл сучасного суспільства. Попередні покоління також мали своє відношення, але з причин державно–політичних це було відношення держав, а не населення. Російська імперія мала своє бачення, Австро-Угорська – своє. За СРСР годі й казати.
Зараз, коли державний погляд все більше заміщується поглядами суспільних та етнічних груп, існують кілька поглядів на події минулого:
- погляд громадян вже неіснуючого СРСР (самоназва „русскіє”, назва збоку „совкі”);
- погляд так званих „націоналістів” (значна частина населення західних, центральних та південних областей, які, як і їх батьки та предки, вважають себе українцями етнічними);
- погляд тих, хто вважає себе українцями по факту народження, зростання та мешкання в Україні.
У населення та держав країн-сусідів свої погляди на нашу історію, але зараз не про це. Зараз про те, що стрічка-історія України забарвлена історичними пам’ятниками нерівномірно. В якоїсь постаті або події густо, а в якоїсь – нічого, так, якби їх не існувало або не відбулось. Якісь місцеві громади або їх зацікавлені члени ініціюють та фінансують створення пам’ятників не тільки особам та подіям, а навіть літературним та кіно героям. Це дуже добре! Це треба підтримати, підтримати та закріпити законом, згідно якому усі пам’ятники, що знаходяться на території громади, передаються на утримання суспільних організацій або їх частин, що зареєстровані у ній. Хай „розберуть” між собою за уподобаннями, піклуються про них та встановлюють нові. Але без зайвого, щоб було тільки по одному для особи чи події! Тільки тоді наявність або відсутність якихось пам’ятників втратить політичний присмак і стане даниною історіі та країні-Україні.
Історія тієї частки земної поверхні, що зараз зветься Україною, у наукових працях та підручниках поділена на відрізки-епохи. Кожен з них по різному вивчений, до кожного особливе відношення у різних кіл сучасного суспільства. Попередні покоління також мали своє відношення, але з причин державно–політичних це було відношення держав, а не населення. Російська імперія мала своє бачення, Австро-Угорська – своє. За СРСР годі й казати.
Зараз, коли державний погляд все більше заміщується поглядами суспільних та етнічних груп, існують кілька поглядів на події минулого:
- погляд громадян вже неіснуючого СРСР (самоназва „русскіє”, назва збоку „совкі”);
- погляд так званих „націоналістів” (значна частина населення західних, центральних та південних областей, які, як і їх батьки та предки, вважають себе українцями етнічними);
- погляд тих, хто вважає себе українцями по факту народження, зростання та мешкання в Україні.
У населення та держав країн-сусідів свої погляди на нашу історію, але зараз не про це. Зараз про те, що стрічка-історія України забарвлена історичними пам’ятниками нерівномірно. В якоїсь постаті або події густо, а в якоїсь – нічого, так, якби їх не існувало або не відбулось. Якісь місцеві громади або їх зацікавлені члени ініціюють та фінансують створення пам’ятників не тільки особам та подіям, а навіть літературним та кіно героям. Це дуже добре! Це треба підтримати, підтримати та закріпити законом, згідно якому усі пам’ятники, що знаходяться на території громади, передаються на утримання суспільних організацій або їх частин, що зареєстровані у ній. Хай „розберуть” між собою за уподобаннями, піклуються про них та встановлюють нові. Але без зайвого, щоб було тільки по одному для особи чи події! Тільки тоді наявність або відсутність якихось пам’ятників втратить політичний присмак і стане даниною історіі та країні-Україні.